Довгий
час прикладна політологія та прикладна етнологія (syn.: фольклористика та
етнографія, народознавство) йшли нога в ногу:
а)
обидві, наприклад, займали перші місця в рейтингу наук, в межах і навколо яких
створюється найбільше дєтсадівських дискусій;
б)
обидві були найзануднішими, з точки зору, незмінності предмета і методів
дослідження.
Наприклад,
щоб завоювати право називатися політологом, треба вибрати політичного лідера
або партію, переказати своїми (чи не своїми) словами те, що інші говорили про
інших лідерів чи партій (не забувши поміняти способом cut&paste назви
останніх), маніпулюючи досить обмеженим
словниковим запасом на кшталт демократія,
ліберал, харизма, лідер, електорат, і присмачивши текст рядом емоційних виразів,
які рвуть душу слухачу/читачу, типу зрада,
патріот, національна гідність,
бий комуністів/бендерівців/хасидів іт.д. – рятуй Україну.
Для
того, щоб потрапити в старомодне товариство під назвою «етнологія», треба вибрати
артефакт традиційної матеріальної чи нематеріальної культури, кретивно або
некреативно переказати свідчення сумнівних чи безсумнівних, мертвих чи живих
респондентів, посюсюкати на тему язичництва, страдництва і титульної нації – і «золотий ключик у вас в кишені!», що
означає: можете сміливо називати себе етнологом!
У
кінці ХІХ – на початку ХХІ ст. від етнології і політології почало відверто
нудити. Починаючи читати статтю етнолога чи слухаючи виступ політолога, вже
заздалегідь знаєш, чим все закінчиться. Власне, в голлівудівських фільмах теж
можна цілком спрогнозувати сюжет, однак, на відміну від нафталінових
політології та етнології, там все дійсно свіже, хайтечне, креативне – таке, щоб
споживачу цього продукту було «пріятного апєтіта» .
А
від політології і етнології перебуваєш в перманентному стані інтелектуального
отруєння: мало того, що воно несмачне, ще й шкодить твоєму фізичному здоров'ю
(мене, наприклад, «вводить в діпрєссію»).
Однак
останнім часом прикладна етнологія отримала реальний шанс значно випередити
прикладну політологію, за рахунок включення в свій обіг нових тем, які,
відповідно, вимагають нових методик дослідження. Ідеться, наприклад, про
інтернет-меми.
Наприклад,
про Чака Норіса
http://www.chucknorrisfacts.com/. Для довідки: http://en.wikipedia.org/wiki/Chuck_Norris_facts; http://ru.wikipedia.org/wiki/Факты_о_Чаке_Норрисе.
або
«Капитана Очевидность» (http://www.urbandictionary.com/define.php?term=captain%20obvious, http://www.netlore.ru/Captain_Obvious.
Або,
наприклад, новітній драйвовий підхід до старомодних субкультур: http://channel.nationalgeographic.com/channel/rocket-city-rednecks/. Для
довідки: http://en.wikipedia.org/wiki/Redneck, http://ru.wikipedia.org/wiki/Реднеки.
Але
це закороном. А у нас?
А
у нас, наприклад, Чупакабра.
Або
... (ваша версія).
Політологам
у цьому плані набагато тяжче, їм можна лише поспівчувати: захотілось чогось нового в
політиці? - «і нє мічтайтє!».
Єдиний
прорив у цьому: вхід Піратської партії в берлінський парламент.
Це
реально круто.
Але
це в Берліні.
